?

Log in

Предыдущий пост

 





       Напевно, час написати те, що хотіла затронути весь день, а саме...

       Коли йдеш в похід, починається новий період життя. Це час для роздумів, краси, натхненння та, якби це дивно не звучало, час, де не відчуваєш часу. Де він йде по-іншому. Маленькими кроками з великою кількістю різноманітних вражень. А проблеми покидають тебе ще в дорозі, залишаючи тільки чарівність, цікавість та посмішку на вустах. В думках лише одне: "З цими людьми ти проведеш тиждень, може більше". Чи хочеш більше? Деяких ти знаєш, інших думаєш, що знаєш. Можливо, є такі люди, яких не знаєш, але хочеш дізнатися. Неодмінно будуть враження і погані, але вони такі дрібязкові порівнянно з цими "божевільними" емоціями, які дає похід. Не знаю, як може не сподобатися дивитися на захід сонця, як воно, граючись, ховається за якоюсь вершиною. А небо неначе тужить за цим та з ним починають забавлятися зорі. Тисячі маленьких точок, від яких не можна відірвати погляду.
       Звичайно, природа це завжди красиво, але те, що відбувається з тобою, поза конкуренцією. Ці люди, яких ти називаєш своєю групою, стають тобі близькими. За дні, проведені в поході, ти так звикаєш до них, що вдома тобі не вистачає криків зранку про підьйом, трішки образливих слів "я ж каву хотіла зробити" і так далі. Твоя група заміняє тобі всіх інших людей. Нехай ненадовго, але все-таки. Відчуття симпатії стають сильнішими. Час, який ти з ними проводиш, навіть мовчки у костра, запамятовується надовго. І тільки потім розумієш, які це були важливі моменти. А коли виникають незаплановані речі, ти згадуєш про них з посмішкою на вустах. І кожна твоя група залишається у серці. ©